Блог | Мы не пойдем добровольно в Бучу всей страной: почему Украина победит
Некоторые упрекали меня: мол, я замечаю прилет ракеты в подстанцию, но молчу о том, что до Запорожья врагу осталось не так уж и много километров. Ну что ж, давайте по чесноку.
Далее текст на языке оригинала.
Ми ведемо важку оборонну кампанію на своїй землі. Ми несемо більший тягар та поневіряння, ніж агресор, і перебуваємо у вразливому стані.
У противника більше важкої техніки, більше людей, більше вильотів бомбардувальників, більше снарядів (хоча це число і падає), більше оптоволокна, яке важко забити РЕБом, більше кораблів. У війні на виснаження ворог має перевагу вже 11 років як.
Анатомія стійкості: Чому фронт не розсипається
Але як виглядає нездатність продовжувати війну? Це збройний розгром, розвал фронту, масова здача в полон, перехід вищих офіцерів на бік ворога — як Власов чи генерали в Сирії. Це колапс управління, величезні колони полонених, яких охороняють два автоматники, як у СРСР у 1941-му або в Іраку після обох вторгнень.
Хтось спостерігає схожі картини зараз? Ні. Навіть не братимемо до уваги контратаки в Куп’янську, "тички" на Запорізькому фронті чи на Сумщині.
Глобально — чи є ділянка, де стався розвал? Де десятки тисяч людей розбіглися по домівках, як в Афганістані, захопивши з собою "Хамві"? Такої ділянки немає. Немає ніде побоїщ в оточеннях, немає масового "штик у землю і йду додому". Чому? Тому що це відкладена на три десятки років війна за незалежність.
В 22 році у нас була "Точка" по льотовищу і ланка "крокодилів" по цистерні в Белгороді. А зараз?
Візьмемо ті ж "Нептуни". Кілька дивізіонів, дві десятки машин. 72 ракети в залпі. Якщо у 2023-му ми робили 2–5 ракет на місяць, то тепер робимо до 20. Це 250 ракет на рік на піку. Це не "уколи", це повноцінна стратегічна кампанія. Усе прикордоння РФ, Причорномор’я та порти буде терпіти, і терпіти сильно. Версія 2026 року — це інерціалка плюс термальне доведення. Це дешевше і простіше в збірці, ніж морська ГСН.
Ми б'ємо ними по портах, заводах, вузлах енергії та арсеналах. Плюс шість десятків РСЗВ (HIMARS/M270). Це 5–6 дивізіонів. До них заходить кілька сотень ракет на місяць — американці розігнали виробництво до 1400. Нам йде левова частка, часто оплачена ЄС. Саме тому горять ТЕЦ "Луч" і підстанції в прикордонні — ми тримаємо їхнє "підчерев'я" в тонусі. Страйки по колонах, накриття пунктів управління та шкіл пілотів БПЛА. Виробляємо і свої "Вільхи" до "Смерчів" — до 30 ракет на місяць із потужною БЧ.
Повітряний щит: Боротьба за небо та засліплення ворога
Наші тили прикривають мінімум 10 батарей Patriot і 2 батареї SAMP/T (Мамба). Ще 8 "Мамб" готуються, перші зайдуть цього року. Разом з ізраїльськими Patriot у нас від 12 до 14 батарей ПРО. Так, ракет не вистачає, виробництво в США на межі, але зараз у нас одна з найсильніших систем ППО у світі. Спільно з IRIS-T (яких більше ніж у всього ЄС) та NASAMS — це щит, який авіація ворога не може продавити, щоб почати нас безкарно бомбити чавуном.
Кожна спроба закінчується падінням у море чи паланням у степах Донбасу. У нас 60-70 західних літаків, які віддавили від лінії їхні вертольоти та нечисленні літаки РЕБ. По суті ми вибили в них очі ДРЛО та вбили "Нептунами" програму на землі, вибивши дослідний борт. Після "Павутини" вони будуть роками ремонтувати своє залізо, а ми бити по цехах, намацуючи борти та станки.
Ціль кишеня
З-під цієї завіси ми продовжуємо тикати ракетами "Фламінго", "Нептунами" та західними засобами доставки. Ми ще не вийшли на базові потреби виробництва "Фламінго", бо допилювали системи наведення, але пуски вже були — десятки, навіть відео із РЛС ворога. Кілька сотень дальніх дронів, десятки "Нептунів", десятки "Хаймарсів".
Американці зі своєю авіацією та спецурою не змогли дістати "СКАДи" Саддама в рівній як стіл пустелі. У міській забудові, під парасолькою ППО, вони не дістануть наші ракетні частини. Ми будемо генерувати удари на всю глибину до останнього дня війни. Ми не винесемо всі заводи в Сибіру, але нам це і не потрібно. Вони закриють дефіцит палива південнокорейським імпортом чи присадками, куплять станки в сіру, прошиють "Старлінки". Але все разом — вони не витягнуть. "Болівар" не винесе такої кампанії. Ми б'ємо в кишеню, і вона посипалася.
Наша задача — стояти. Вони продають нам картину "вічної війни", але їхня економіка на межі. Подивіться на дефіцит КАМАЗа — головного виробника військової техніки. Він росте дикими цифрами. Їхнє "військове кейнсіанство" веде до краху в найближчі місяці. Головний виробник важкої техніки РФ, ПАО КАМАЗ, за минулий рік показав чистий збиток, який зріс у одинадцять разів і сягнув тридцяти семи мільярдів рублів, а валовий прибуток впав у тридцять два рази.
При боргах компанії у двісті двадцять мільярдів рублів це означає лише одне: військове замовлення не рятує, а висмоктує життя з їхньої індустрії.
Подивіться на наш тил. Хіба у нас "бруквяна зима" 1917-го? Є картки на їжу? Чи працюють ПТУ у три зміни, де діти роблять снаряди? Чи призвані десятки тисяч жінок у зенітні частини, автобати, шпиталі та воєнну поліцію? Ні. Тил страждає від відключень світла, тепла та безробіття, але ми продовжуємо воювати доволі "комфортну" війну. Таксі працює, генератори гудуть, безлактозна арабіка в кафе є. Це означає, що блокади немає, порти працюють, перевалка через західний кордон іде.
Як ви гадаєте, чи можна було випити арабіки на безлактозному в обложених містах Другої світової? Я не романтизую, мене самого тригерить державна пропаганда про "незламність", але ми все ще в порядку. Повірте, на тисячах воєн — від Афганістану та Іраку до міських боїн з картелями — ситуація була набагато жорсткішою, ніж у нас тут, за кілька сотень кілометрів від активного фронту.
У нас працює доставка та є магазини квітів. І комфортний тил — це теж зброя: пошта везе, податки та донати генерують дрони та старлінки. Якщо хочете зрозуміти, що таке реальний блекаут — почитайте про Сараєво. Наше порівняння з ними — це не знецінення наших поневірянь, а усвідомлення: "Ми ще маємо ресурси, щоб битися". Це не применшення страждань, це масштаб.
Так, важко. Багато хто не вивозить. У багатьох проблеми з головою, клінічна депресія і відчуття, що "все пропало". Але наша ситуація — далеко не найгірша. За три тижні прийде весна, і завдяки ресурсам вона стане для нас часом більшої стійкості.
Вони продають нам майбутнє, де воюють з Україною тридцять років, як Карл Великий. Вони думають зламати нас людськими хвилями. Ми ж будуємо майбутнє, де за кожним їхнім "поясом фортець", на них чекатиме нова лінія: перекриті від скидів окопи, рови з "егозою"-мінами та автономні бойові системи. "Наші роботи беруть у полон" — це вже не гасло, це реальність штурмів 2026 року. Залізо закриватиме людські потреби там, де це можливо.
Ми не підемо в підвали, щоб нам виривали зуби за прапор у телефоні. Ми не підемо добровільно в Бучу всією країною. Я бачив, як ваші люди фотографувалися на фоні пекла в Бородянці, там де люди задихалимя в підвалах. Чув, як ви ґвалтували жінку і вбили її чоловіка після того як він на це дивився. А ви смакуєте наше страждання і думаєте, що ми повіримо вашим "гарантіям"? Ідіть на х*й.
Ви продаєте нам картину майбутнього, де ви можете воювати нескінченно. Ми ж показуємо вам майбутнє, де ми перетворилися на Фронтир. Україна в цій новій реальності — це не просто держава, це воєнізована східна стіна цивілізації.
Навіть після умовного "миру", кордон на дві тисячі кілометрів залишиться лінією смерті з мінними полями, бетонними фортами, ротами "лінії дронів" та автоматичними сенсорами.
Наша економіка на десятиріччя стає воєнною. Енергетика — децентралізованою: будуємо тисячі газопоршневих установок, локальних котелень, сонце, вітер та міні-ГЕС. Рано чи пізно ми закінчимо два блоки АЕС та добудуємо об'єкт під Чигирином. Знищити таку мережу ракетами економічно неможливо. Кожен новий будинок чи завод будуватиметься з бункером та автономним забезпеченням. Кожен дорослий, незалежно від статі, стане резервістом.
Так, паралельно будуть і ухилянти — це нормально, у Другій світовій мільйони людей переховувалися. Ми кнутом та пряником рано чи пізно поставимо в лави тих, хто потрібен. Багато хто буде бігати і нижче радарів до кінця другої кампанії — це іх вибір я його не схвалюю проте розумію.
ВПК стає нашим головним драйвером. Ми будемо експортувати унікальні бойові системи та досвід сучасної війни. Світ поважає лише тих, хто може відкусити руку агресору.
Вибір зроблено не нами, але нам з цим жити. Ви сподіваєтесь, що у нас закінчиться піхота, але ви надірветесь раніше. Ми вже стали Фронтиром. І так буде. Ви будете ригати кров’ю за ці руїни.
Вічна пам'ять всім, хто втратив життя на захисті Батьківщини.
Ми не здамося. І ми переможемо.
