Блог | Світ не бачить, що РФ воює проти нашої культури і самого права українців жити на своїй землі
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Немає слів, щоб описати біль від сьогоднішньої ночі…
Києво-Печерська лавра – це не просто стіни, не просто храмовий комплекс, не просто пам’ятка архітектури. Це місце, де століттями звучала молитва, де зберігалася духовна пам’ять народу, де українська історія говорить не підручниками, а каменем, тишею, іконами, дзвонами і самим повітрям!
І сьогодні росія знову показала, що для неї немає нічого святого!
Цієї ночі Україну атакували десятками ракет і сотнями дронів. Основний удар прийшовся по Києву, але страждали також Харків, Дніпро, Запоріжжя, Сумщина, Миколаївщина, Донеччина та інші регіони…У столиці – загиблі й поранені.
У Харкові загинули п’ятеро людей, серед них рятувальники, які приїхали допомагати іншим.
Це особливий рівень нелюдяності – бити по тих, хто рятує!
Але цієї ночі ворог бив не лише по житлових будинках.
Під ударом знову опинилася українська культура.
Постраждала Кіностудія імені Олександра Довженка – місце, де народжувалося українське кіно, де зберігається частина нашої мистецької пам’яті, де десятиліттями творили люди, які говорили зі світом мовою образів, світла, кадру і правди.
Постраждав Мистецький арсенал …І знов Нова пошта, символ нашого щоденного життя, зв’язку між містами, родинами, волонтерами, військовими й цивільними, сьогодні теж стала частиною цієї великої мішені, у яку росія намагається перетворити всю Україну!
Бо росія воює не лише проти наших військових.
Вона воює проти нашої культури, нашої віри, наших дітей, наших лікарень, наших музеїв, наших храмів, наших міст, нашої пам’яті, нашого побуту і самого права українців жити на своїй землі!
Коли горить святиня, це не просто пожежа…Це спроба вдарити по душі народу!
Це спроба зламати нашу здатність бути разом!
Але вони знову помиляються.
Бо душу неможливо знищити ракетою. Пам’ять неможливо спалити. Віру неможливо вибити уламками. Культуру неможливо перемогти терором, якщо є люди, які її бережуть.
Мої найщиріші співчуття родинам загиблих!
Сили всім пораненим!
І низький уклін рятувальникам, медикам, військовим, енергетикам і всім, хто цієї ночі знову тримав Україну.
В Європі і світі все менше згадують про Україну, про щоденні обстріли, про кількість загиблих і поранених. Чужий біль залишається чужим. Але ми стаємо сильнішими, хоча нас і стає все менше.
Ми обов’язково вистоїмо!
Але світ має нарешті зрозуміти: кожна така ніч – це не "черговий обстріл". Це злочин проти життя, проти культури, проти людяності і проти майбутнього.
