У Шипилівці після обстрілу окупантів у підвалі загинуло 9 людей, серед них 3 дітей: розповідь переселенки

11 хвилин
25,2 т.
У Шипилівці після обстрілу окупантів у підвалі загинуло 9 людей, серед них 3 дітей: розповідь переселенки

Дев’ять людей загинуло в підвалі приватного будинку на Луганщині внаслідок прямого влучання російської авіації, з них троє дітей. Вижила одна 11-річна дівчинка. Трагедія сталась у травні цього року в с. Шипилівка на березі Сіверського Дінця. Підвал бетонного двоповерхового будинку став для кількох сімей могилою. Тіла загиблих і досі під завалами. Так ворожі війська "прочищали" собі дорогу для форсування річки і напевно стріляли за прямим наведенням, знаючи, що там цивільні.

Відео дня

Детально цю історію виданню OBOZREVATEL розповіла кума однієї із загиблих сімей, переселенка з Лисичанська Світлана.

Зі своїми двома дітьми (7 і 14 років) та старенькими батьками вона евакуювалась на Київщину у перший же день повномасштабної війни. Жінка намагається донести правду про звірства росіян в Україні своїй рідній сестрі в Росії, проте остання не вірить ні їй, ні матері.

Зазначимо, що того ж дня російський літак розбомбив школу неподалік, у Білогорівці. Там загинуло 60 людей.

24 лютого для Світлани почалося з бомбардування за містом Лисичанськом. Її діти прокинулися і, звісно, злякалися. По всій Луганській області оголосили евакуацію. На евакуаційний потяг сім'я чекала чотири години і на ньому виїхала до Києва.

Переселенка з Лисичанська Світлана.

"У столиці тільки вийшли з поїзда – і над нами винищувач пролетів (сміється. – Ред.). А потім все було нормально – ми жили на орендованій квартирі, потім до санаторію для переселенців у Київській області потрапили", – розповідає Світлана.

Авіаудар окупантів по Шипилівці: як загинули куми Світлани та їхні діти

"Потім ця жахлива звістка про моїх кумів. Вони залишилися в Луганській області, село Шипилівка. На околиці села стояв двоповерховий приватний будинок. Там був хороший підвал, як бомбосховище. Вони сподівалися, що воно їх врятує. А 7 травня о 4 годині дня російський літак прямим авіаударом влучив у дім. Будинок повністю "склався" в підвал.

Вижила з 10 людей, які перебували у підвалі, одна дівчинка Софія. У неї вивих плеча, вона зараз у Львові. Їй 11 років", – розповіла переселенка про трагедію.

Серед загиблих було троє дітей – 7, 11 та 16 років.

Захар Марчук. Загиблому хлопчику було 11 років.

Загинула мама дівчинки Софії, яка вижила, – Юлія (двоюрідна сестра куми) і вітчим Костянтин. Загинули куми Світлани: Ганна та Володимир Марчук, їхні діти Кіра та Захар. Кірі було 16, Захару – 11. Ще померла їхня племінниця Варя, дівчинці було 7 років.

Мама дівчинки Варі – Ірина (рідна сестра куми) зі своїм цивільним чоловіком Ігорем у цей час пішли до корів і тому залишилися живими. Загинули також сусід та господиня будинку.

Тіла загиблих досі не можуть дістати з-під завалів, а 7-річну Варю поховали на городі

"Під завалами знайшли цю живу Софію та мертву Варю. І все, більше нікого не відкопали...

Того дня з того самого літака стався авіаудар по Білогорівській школі, де загинуло 60 осіб. Люди і досі перебувають там під завалами через обстріл", – каже Світлана.

Загибла Анна Марчук (праворуч на фото) була вчителькою.

За її словами, тіла загиблих у Шипилівці бачать під завалами, але дістати без спецтехніки не можуть. Мама загиблої Ганни, а потім ще кілька чоловіків-волонтерів приїжджали на місце трагедії, але відкопати тіла у них не вийшло.

З 4-ї вечора 7 травня в Шипилівці почалися жорсткі обстріли. Пів села вигоріло та багато жителів загинуло.

Когось ховали – поки ховали, двох убило. Ось цю дівчинку Варю мати закопала на городі, бо через обстріли не можна було вийти навіть надвір.

Авіаудари були прицільними. Росіяни знали чудово, що в тому будинку сидить близько 12 людей. Їх хтось здав зі своїх. І знали за Білогорівку, що там сидять жінки, діти, люди похилого віку", – каже Світлана.

Тому, щоб себе убезпечити, не можна називати по телефону місце, де ви перебуваєте, будинок, підвал, скільки там людей, радить переселенка.

Праворуч загиблий кум переселенки – Володимир Марчук.

Після авіаударів по Білогорівці російські окупаційні війська кілька разів намагалися переправитися через річку. Понтонний міст вони хотіли прокласти по Сіверському Дінцю якраз приблизно за пів кілометра від розбомбленого будинку в Шипилівці. Росіян там постійно розбивали ЗСУ, розповіла Світлана.

"Звичайне село" та "підвал-бомбосховище": чому сім'я Марчуків не виїхала з Луганщини

Часто люди не хочуть залишати свої будинки у зоні бойових дій чи біля неї. Так, і загиблу сім'ю Марчуків їхня кума Світлана не вмовила виїхати із Шипилівки.

"По-перше, там не було військових. Це не стратегічний об'єкт, там не було ні гармат, ні "Градів". Просто село – тому вони сиділи впевнені. Так, сусідні Новодружеськ і Привілля росіяни обстрілювали.

По-друге, типу "підвал нас врятує". Кум мені зателефонував востаннє 15 квітня. Я просила: виїжджайте, вивезіть бодай дітей. "Ні, ми тут залишимося, тут у Іри три корови". Ось цієї Іри, в якої єдина дівчинка померла. Виходить, не вмовила. Вони вирішили, що це бомбосховище..." – розповіла Світлана.

Кума Ганна Марчук та її двоюрідна сестра Юлія. Обидві загинули під завалами.

Як зазначила переселенка, Ірину (сестру загиблої куми) та її цивільного чоловіка врятувало те, що вони пішли до корів. Потім вона просто вивела корів у поле та поїхала. Так у батьків залишилася одна Ірина, всіх онуків та доньку вбило.

Просто навіщо мирних людей вбивати? Я не розумію, там діти. У школі у Білогорівці сиділи одні діти, мами, бабусі, дідусі. Для чого? Щоб що? Щоб боялися чи як? Так тепер я їх ненавиджу!

"У вас самі бандерівці воюють": Світлані не вірить її рідна сестра в Росії

Рідна сестра нашої співрозмовниці живе у Росії. Світлана намагалася донести їй правду про війну в Україні, але та не вірить ні їй, ні навіть своїй матері, у якої в місті літають російські літаки і падають російські снаряди.

"Вона мені каже: "Я не дивлюся телевізор, я тільки по інтернету". Я пояснюю: "Ілоно, по інтернету те саме, всю нашу інформацію блокують".

"У вас там одні бандерівці воюють!" Кажу: "У нас проста армія, українська. У ній навіть багато наших хлопців служать, їм платять зарплатню, вони мають пільги". Вона ж упевнена була, що у нас бандерівці воюють, нас тут утискають. Мене ніхто в житті не утискав. Я тут приїхала, всі українською розмовляють, ніхто нічого мені не сказав", – розповіла переселенка.

Росії не потрібні ні люди, ні ресурси, ні шахти – вона розбомбила все!

У Лисичанську зараз немає ні води, ні газу, ні світла, ні зв'язку. Як розповіла Світлана, російські війська розбомбили там дві школи – 25-у та 6-у. В одній шибки повилітали, а в іншу снаряд влучив у двір. Окупантам люди не потрібні.

Зруйнована бомбардуванням росіян школа у Лисичанську.

"Мені сестра каже: "Росії потрібна земля". Вам своєї мало? Якби їм потрібна була земля з містами, заводами – у нас же завод на заводі був – вони розбомбили все! Земля не потрібна, люди, ресурси, шахти – не потрібні. Стріляли цілеспрямовано по шахтах. Якщо в шахту влучив снаряд, її затопило – все, їй хана, тоді сенс у чому?

Це просто, я так зрозуміла, спосіб маніпуляції Європою, Америкою, Україною, щоб Україна йшла на поступки. Як було після 14 року – Мінськ-1, Мінськ-2. І до чого це довело? Ні до чого хорошого", – наголосила переселенка.

У "ЛНР" повне свавілля, а в Шипилівці росіян проклинають ті, хто на них чекав

У "ЛНР" повне свавілля, каже Світлана. В окупованому Первомайську, який сильно розбомбили у 2014 році, у неї залишилася родичка по батькові. У родички було двоє синів.

"Одного жахливого дня вона мені телефонує і каже: "Сина вбили". А це було десь у 2017-му році. "Написали у свідоцтві про смерть, що був інфаркт. Ми його роздягли, а він весь синій, забили до смерті", – розповіла переселенка.

Вбили чоловіка за те, що він схотів виїхати з "республіки". Йому було 42 роки. Потім його матері заборонили про це розповідати, можливо, провели якусь розмову. Родичка зателефонувала до Світлани, щойно привезли труп, тому розповіла всю правду на емоціях. Пізніше усім родичам вона стверджувала, що у її син був інфаркт. Це був рідний племінник батька Світлани. Тільки зараз її мама дізналася про це вбивство.

Якщо люди думають, що в "ЛНРі", "ДНРі", "ХНРі" буде краще, – буде набагато гірше, адже я знаю, як там люди живуть. Ми живемо набагато краще. Грошей там немає, ніщо не відновлюється, суцільний пресинг. І там у школах дітей вчать воювати з першого класу.

Після вторгнення РФ в Україну 24 лютого і особливо після звірств росіян у Бучі жителі Луганської області почали трохи розуміти, з ким ми маємо справу, каже Світлана. За її словами, раніше Україну в Лисичанську та регіоні підтримувало приблизно 50% людей, а тепер – до 90%.

"Після 24-го числа, коли Іра (сестра загиблої куми. – Ред.) повідомила про загибель її дитини, сестри, племінників, вона каже: "Світлано, після того, що сталося, ті, хто чекав росіян у Шипилівці, виїхали всі в Україну, тепер проклинають їх", – розповіла переселенка.

"Сильно мізки їм промили": про російську пропаганду про "бандерівців" і "нацистів" та "визволення"

У Лисичанську з 2014 року перебувало багато військових. Світлана працювала продавцем. У місті був цивілізований світ і жодних "нацистських інцидентів" не було. А всі твердження росіян про "бандерівців" та "нацистів" – пропаганда. Вона навіть не уявляє, як люди з "ЛНР/ДНР" після повернення української влади реагуватимуть на українців.

Якщо мені сестра рідна не вірить. "У вас НАТО воює! Ви самі себе бомбите!" Серйозно? Навіщо? Щоб що? Там дуже сильно мізки їм промили. Правду кажуть – гібридна війна.

Своїй сестрі в Росії вона зателефонувала 25-го лютого після евакуації.

"Сестра каже: "Путін хоче СРСР. Україна – це ж типу російські землі". Я кажу: "Ілоно, прокинься. 30 років – це окрема країна. Ви вторглися взагалі в іншу країну. Тут кордон є!"

Вона: "Вас звільнятимуть!" Від чого? Найперше у Лисичанську після 24-го розбомбили Титова, верхню лікарню, розбомбили лікарню навіть у Привільному – психіатрію. Пологовий будинок. Навіщо? Я не розумію. Навіть у 14-му році такого свавілля не було!" – розповіла Світлана.

Лисичанськ. Зруйнований обстрілом будинок.

Лише у Маріуполі понад 20 тисяч жителів померли. У Шипилівці, за її словами, разом із кумами, загинуло багато людей – від уламків, погоріли, хтось згорів просто у льоху.

"Тобто від чого звільняють? Від життя, від житла, від дітей!?" – обурилася вона.

"Погана Європа" та шикарна Україна

Сестра Світлани не виїжджала за межі Росії, навіть у Єгипт та Туреччину не їздила. Але при цьому розповідає про "погане життя" в Європі.

"А ти що думаєш, що в Європі краще?" Я кажу: "В сенсі? Ти думаєш, що в Європі погано живуть люди, гірше, ніж ви?" "Ну так". "Поїдь просто у Польщу та порівняй. Зовсім не зрівняти з Росією", – дивується своїй сестрі Світлана.

Недалеко від Москви, за 200 км, у людей у квартирах немає унітазів, а елітним будинок вважається, якщо він цегляний, а не дерев'яний.

Так, я хочу до Європи, я не хочу до Радянського Союзу, стояти по талонах отримувати, у чергах стояти. Який СРСР? Про що взагалі йдеться?

Світлана подорожувала Україною до повномасштабної війни. У нас прекрасна та красива країна, каже вона. А особливо захоплюється Одесою. Незважаючи на можливість поїхати хоч до США, жінка лишається тут.

"Якби економіку трохи підняти і туризм. Іноземці були б шоковані, скільки у нас всього красивого і різноманітного. У нас там Соледар, соляна печера, Голубі озера, Сіверський Донець, скрізь озера, ліси, річки", – розповіла Світлана.

Як відбудували Рубіжне: для життя було все. Тепер міста немає

Світлана розповіла, як покращилось життя на Луганщині за останні вісім років. У Рубіжному, наприклад, завод "Зоря" збудував парк із каруселями, басейном та безкоштовною кімнатою для дітей. Там все безкоштовно – приїжджаєш, і діти розважаються.

Також зробили шикарний пляж на озері: альтанки, дитячий та волейбольний майданчики, новий туалет. У лісі поряд із пляжем облаштували зону для шашликів. Там також все безкоштовно.

У Рубіжному дороги шикарні були, минулого року влітку їх добудовували, каже переселенка. Місто почало жити, а житло там одразу подорожчало через те, що в місті було все для життя.

Повністю зруйноване росіянами Рубіжне.

У Лисичанську лише нещодавно відкрили приймальний покій у лікарні з усією новою апаратурою. Вісім років постійно щось будувалося та ремонтувалося. У її школі поставили пластикові вікна, завезли ноутбуки та проєктори.

"І все – немає вже там Рубіжного. Зараз Сєвєродонецьк – там взагалі "весело", – каже Світлана.

Чому окупанти не зможуть захопити Лисичанськ

Переселенка вважає, що Сєвєродонецьк російські війська окупували через характер місцевості. Але Лисичанськ, Новодружеськ, Привілля вони не зможуть захопити, бо там протікає річка Сіверський Донець. Лисичанськ до того ж розташований на горі. Там і під час Другої світової війни дуже багато було вбитих, йшли жорстокі бої.

Ось так точно вони застрягнуть і зараз. Якщо вони зараз річку в Білогорівці не перейшли – її можна пішки перейти, вона дуже дрібна в тому районі, – вони й потім її не перейдуть. Якщо наші не відійдуть, звісно, якщо самі не здадуть Лисичанськ

Після заяви Байдена про можливий напад Росії на Україну протягом кількох днів Світлана попередила про це всіх знайомих. Вона зрозуміла, що буде війна. Але думала, що насамперед вони почнуть відвойовувати Луганську та Донецьку область, як вони кричали – "звільняти". Але те, що війна дійде до столиці, вона й припустити не могла.

Михайлівський собор, Київ. Виставка спаленої російської техніки.

"Я була впевнена, що Київ не візьмуть. Потім, як окупанти відійшли з Ірпеня, Бучі, я їхала по маму з татом до Києва на таксі до залізничного вокзалу. Кажу: "І ось це вони хотіли взяти? Такими силами, що у них, це неможливо. Дуже велике місто, як вони його хотіли взяти? На переляк лише хіба що", – каже переселенка.

Головне, вважає вона, щоби головнокомандувач не постраждав. "Зеленського мені аж шкода, він дуже сильно ризикує. Молодець, що не поїхав. Я за нього голосувала. Молодий, думаю, може якось розрулить це все. Я не прогадала", – підсумувала Світлана.