Війна нових командирів: що операція "Вівальді" Білецького показала про майбутнє ЗСУ

Понад десять квадратних кілометрів деокупованої території самі по собі не змінюють хід війни. Але операція "Вівальді" Третього армійського корпусу продемонструвала важливішу річ: Сили оборони здатні не лише стримувати противника, а й перехоплювати ініціативу. За цим стоїть не лише технологічна зміна війни, а й нове покоління командирів, сформованих уже на реальному полі бою. Головне питання – чи зможе армія використати цей досвід ширше за межами одного успішного корпусу.

Командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький уперше розкрив частину деталей операції "Вівальді", під час першого етапу якої, за даними корпусу, від російської інфільтрації було зачищено близько 75 кв. км, а ще понад 10 кв. км повернули під український контроль.

Наразі зарано говорити про стратегічний перелом. Значення "Вівальді" полягає в тому, що навіть за загальної ресурсної переваги Росії українські сили здатні на окремій ділянці створити сприятливі умови для власних дій і змусити противника перебудовуватися. Тому важливішим за саму площу звільненої території стає інше питання: завдяки чому корпусу вдалося перейти від стримування росіян до наступу?

Від бригади до корпусу

Білецький – показовий приклад нового типу командира. Від командування "Азовом" у 2014 році він пройшов до створення Третьої штурмової бригади вже під час повномасштабної війни, а у березні 2025-го очолив сформований на її базі Третій армійський корпус. У вересні того самого року президент присвоїв йому звання бригадного генерала, а у серпні 2026-го – звання Героя України.

Разом із кар'єрою змінювався масштаб завдань. Командир бригади може будувати підрозділ навколо власного бачення, добирати людей, експериментувати з тактикою. Корпус – інший рівень: кілька з'єднань, десятки тисяч військових, ширша смуга відповідальності, логістика, резерви, розвідка, артилерія, безпілотні системи та необхідність синхронізувати структури, які не можуть діяти як окремі автономні команди. Сам Білецький, коли його запитували про різницю між командуванням бригадою і корпусом, відповів коротко – "масштаби".

Україна часто вигадує першою. Росія – масштабує

Білецький неодноразово говорив, що сучасна війна вже радикально відрізняється від тієї, якою вона була на початку повномасштабного вторгнення. За його оцінкою, близько 80% уражень противника сьогодні припадають на дрони. Нові технології зробили ефективнішою й стару зброю: точніша розвідка й коригування дозволяють виконувати завдання меншою кількістю боєприпасів, а наземні роботи дедалі частіше беруть на себе логістику й евакуацію.

Україна не може дозволити собі нескінченно відповідати Росії симетрично – людиною на людину, снарядом на снаряд. У такого змагання Москва має більший запас міцності. Українська відповідь має полягати в тому, щоб один воїн, одна система озброєння або один підрозділ виконували завдання ефективніше, швидше й із меншою ціною.

За словами Білецького, саме Україна була ініціатором багатьох технологічних революцій цієї війни – від масового використання Mavic і FPV до нових способів застосування дронів у ППО. Однак Росія, копіюючи українські напрацювання, у низці випадків змогла швидше розгорнути їх у масовому виробництві. "Ми інноваційніші, креативніші, у нас швидше проходять зміни", – говорив командир 3-го корпусу, водночас визнаючи, що сама по собі інноваційність ще не гарантує тривалої переваги. Це опис не лише технологічної, а й управлінської проблеми: цінність будь-якого рішення визначається тим, наскільки швидко воно може бути вивчене й використане іншими частинами.

Що показує "Вівальді"

Перший етап операції цікавий спробою створити локальну перевагу не за рахунок простої кількості бійців на ділянці фронту. За інформацією Третього корпусу, одним із головних завдань було знищення російських груп, які просочувалися між українськими позиціями, а також удари по їхньому забезпеченню. Українські сили повідомили про зачистку Новоселівки, Олександрівки, Ярової та околиць Корового Яру, а також про звільнення Середнього. Корпус заявив і про удари по російській логістиці, які змусили противника змінювати систему постачання.

Білецький дав операції назву "Вівальді", пояснивши, що вона складається із чотирьох "сезонів"; подробиці наступних етапів поки не розкриває. Українське командування не обмежилося спробою стабілізувати проблемну ділянку, а перейшло до дій, які змусили російські сили витрачати ресурси вже на відповідь – це одна з головних ознак ефективного командування.

Успішний досвід не можна консервувати

Якщо підходи Третього корпусу дають результат, для ЗСУ принципово важливо: які їхні елементи можна перенести на інші ділянки фронту? Не йдеться про механічне копіювання структури чи перекидання командирів – універсальної тактики, однаково ефективної під Краматорськом, Покровськом чи на півдні, не існує. Але успішні практики – система розвідки, що скорочує час від виявлення до ураження; модель підготовки, що краще зберігає піхоту; командирська культура, що дає молодшим офіцерам змогу швидше ухвалювати рішення, – мають ставати предметом системного аналізу, а не залишатися надбанням окремого формування.

Найцікавіше у "Вівальді" зрештою не те, скільки квадратних кілометрів повернув Третій корпус, а чи здатна армія перетворити досвід підрозділів, які навчилися воювати швидше й технологічніше за противника, на загальну практику. Якщо так – ідеться про зміну ходу війни. Якщо ні – "Вівальді" залишиться яскравим, але локальним успіхом.