Блог | Кем нужно быть, чтобы после Бучи и Изюма хотеть иметь с ними хоть какой-то общий идентификатор

Як це пережити?

Нас попереджали ж. Песимісти, що звикли бачити напівпорожню склянку, вони казали - чекайте поганих новин зі звільнених територій.

Ми знали, у нас була Буча і купа інших населених пунктів.

Але як, як пережити ті цвинтарі з людьми, життя яких у нас вкрала рсн? Ці братські могили. Ці свідчення, такі буденні, що аж кров стигне в жилах.

Ви питаєте, що з ними робити, з тими, до кого не дійшло. Питаєте - в небо, у безкінечу блакить українського неба - про хробаків, що ладні харчуватись мертвими тілами, аби лише адіннарот.

Що з ними робити? Дати лопати в руки і хай копають і співають в голос "калінку малінку", щоб назавжди ці звуки їм смерділи.

Я не знаю, ким треба бути, щоб після цього всього, хотіти мати з ними хоч якийсь спільний ідентифікатор. Пісні, літературу, пам'ятники, мову.

Я коли читаю оці ваші вибрики в коментарях чи дописах "а баба-яга протів", мені хочеться прорідити у ваше третє око монтіровкою, незалежно від близькості і тривалості знайомства.