Знаете, почему мы победим? Им не за что умирать. А нам есть за что их уничтожать

2 минуты
33,1 т.
Знаете, почему мы победим? Им не за что умирать. А нам есть за что их уничтожать

Я вам главное хочу сказать.

Видео дня

Да, они стягивают силы и готовятся к штурму. Да, их войска уже немного отошли от первого шока и поняли, где они, и чего им ждать. Они уже привыкли к пребыванию на войне. Поэтому на штурм их соберут, структурируют и поведут в бой согласно плану. Подкрепив техникой и артподдержкой.

НО…

Далее текст на языке оригинала.

Це ті самі люди. Ослаблені та демотивовані усвідомленням того, в яку саме "місію" їх втягнули, і те, що вони справді воюють не з міфічними "нацистами", а з народом України. А так само послаблені холодом, нестатками, очікуванням смерті, і страхом перед супротивником – перед нами.

Це їхні "побратими" горіли в танках, лежали купою тіл на асфальті (а тепер їх не бажає забирати та визнавати їхня "батьківщина").

Це вони кидали техніку і тікали, здавались у полон, і плакали мамам по телефону.

Вони ті самі.

Їх зараз візьмуть за яйця їхні командири і змусять йти в бій. Але в бою кожен із них залишиться таким самим. Демотивованим окупантом, нанизаним на почуття особистого страху.

До того ж, величезна кількість їх втрат складається саме з найбільш підготованих і боєздатних орків. І цього зараз не поповнити.

І жодний плану наступу цього не змінить.

Тим більше, що в Росії традиційно будь-який план йде по пи*ді і через дупу. Що й сталося з "бліцкригом".

Тому нас тиснуть масою. Але, де боїться померти один – бояться і десять, і сто, і десять тисяч. А "натовп", що біжить, виглядає ще епічніше. Це як лавина. Не зупиниш.

Тому нам їх треба просто утримати. Завдати максимальної шкоди. Бити скрізь і одразу.

І буде як вже було. Тому що їм нема за що вмирати. А нам є за що їх нищити.

І ви розумієте, що оборона завжди у більш вигідніших умовах, ніж наступ. До того ж – ми опираємося вдома. А вони наступають на чужій землі з безліччю сюрпризів і невідомого. Чим ми користуємося вже дванадцятий день.

А після другого потужного удару по зубах вони здуються обов’язково.

Вони не мають головного ресурсу. На особисту мотивацію.

Тримаємося, готуємося, не розслабляємося. І не боїмося. Ми це вже робили.

Абсолютно впевнений, що у нашого чудового складу командування ЗСУ зараз сверблять руки від козирів, що заховані в рукавах на цей момент. Тому що деяких важливих елементів нашої сили я поки не бачив. Вони чекають свого часу.

Просто ставтеся до всіляких "штурмів" не як до загрози. А як до можливості перекинути ворога.

Ми чекаємо. Ми готуємось. І якщо перефразувати старий анекдот: вони готуються до штурму, ми готуємося до штурму – але є нюанс. І він, як я вважаю – на нашу користь.

Все буде як треба! Слава Україні.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...